Ольга СИМАЧЕНКО, дружина і партнер по бізнесу Сергія Симаченко, директори столичного ресторану «Кобзар» (колишнє кафе «Грот»):
- Наш син вчиться в німецькій гімназії F 167 в районі Ленінградської площі (Київ). Це маленька школа з гуманітарним ухилом і давніми традиціями. У великих школах більше проблем з охороною, в школу легко проникають сторонні, немало складнощів і у відносинах малюків із старшокласниками, вчителі фізично не в змозі контролювати ситуацію. Інший важливий критерій - близькість від будинку, від нас до школи - п’ять хвилин ходьби. Третій чинник - німецька мова як основний іноземний, другий - англійський і третій - на вибір.
Маючи багаторічний досвід в області дошкільного виховання, освіти, розвитку школа комплексного естетичного виховання «ОРІАНА» спочатку визначилася з поряд пріоритетних напрямів своєї діяльності, які можна відмітити, ознайомившись з нашим рекламним проспектом:
Відповідальні дні наступили для батьків майбутніх першокласників. Їх хвилює важливе питання: куди віддати вчитися дитини? У звичайну школу? Приватну? Гімназію? Елітний ліцей? Питання, що практично не стояло ще років десять тому, коли діти без всяких затій йшли вчитися за місцем проживання, нині придбало гостроту. Батьки зрозуміли, що нині від вибору школи багато що залежить. Ось і прагнуть вирішити цю проблему, гармонійно поєднуючи свої уявлення про хорошу школу і товщину гаманця. Ринок освітніх послуг виглядає достатньо строкато.
При цьому одним здається, що краще там, де дорожче, іншим - де викладають якомога більше різних предметів, третім - де учать на менеджера мало не з першого класу. Четвертим - де приймають тільки «обдарованих». . .
.
- Як виглядає ця проблема з погляду психолога? Як краще учити дитину зараз, на порозі XXI століття? - з такими питаннями я звернулася до доктора психологічних наук, фахівця в області психології розвитку Олександра Дусавіцкому.
- Якщо відповідати в найзагальнішому вигляді, то зараз, як і у всі часи, школа повинна готувати дитину до життя! Проте річ у тому, що ми живемо в епоху революційних змін в розвитку цивілізації. Услід за індустріальним суспільством йде технологічне, інформаційне. Людини-виконавця, яка впродовж десятків років могла спокійно робити одну і ту ж справу, повинна змінити людина, здатна успішно працювати і жити в умовах швидкого змінного світу.
Тонка межа між останнім серпневим вечорком і першим вересневим ранком уміло змивається гучним звуком першого шкільного дзвінка, який сповіщає про офіційний прихід осяй.
Зовсім ще недавно хлопчиська і дівча безтурботно грали в дворах, загоряли на морях і вели абсолютно безтурботний спосіб життя. А з приходом осяй всі вони, як по команді, одягають шкільну форму, упевненими руками розбирають портфелі і букети, дружно прямують на шкільні двори.
Найскладніше доводиться першокласникам, більшість з яких абсолютно не розуміють, навіщо замість зручних шортіков на них надягають тісні штанці, а кроссовочки і сандаліки міняють на туфлі. Але пройде зовсім небагато час, і все стане на свої місця. А поки.
На стадіоні 91-ої гімназії яблуку впасти було абсолютно ніде. Окрім безпосередніх учасників «забігу» довжиною в навчальний рік - вчителів і учнів, зібралися у повному складі численні родичі.
Абсолютно різні емоції викликав перший учбовий день у першокласників. Одні в літньому режимі продовжують бігати, пустувати, грати в рухомі ігри. Інші, усвідомивши серйозність що відбувається, спокійно оглядаються по сторонах, звикають з новими для себе відчуттями.
Фотокамера зупиняється на хлопчиську в чорному костюмчику, з тоненькою, акуратненькою краваткою, яка тримає букет білих квітів. Одного з 1150 першокласників Саксаганського району звуть Влад Соловьев. Після урочистої церемонії і першого в житті шкільного уроку своїми емоціями і очікуваннями ділиться Влад і його мама Тетяна Іванівна.
Влад: - Вранці мені мама сказала, що це найщасливіший день в моєму житті. І потрібно, щоб я його провів радісно і з улибой. Поки що мені все подобається.
Мама Тетяна: - Помилуватися на нашого юного учня зібралося багато родичів. Всі щасливо. А Влад небагато серйозний. Він адекватно сприймає свій перехід від садка, з яким, до речі, спеціально напередодні попрощався, до гімназії. Ми до цього готувалися: займалися читанням, математикою. Цілий ритуал виконали з придбанням форми, портфеля. Тепер залишилося освоїтися в класі, і про¬-
цесс навчання піде повним ходом. Він знає, що потрібно вчитися добре, але примушувати його стрибати вище за голову не будемо. Набагато важливіше відношення в класі. З багатьма хлоп’ятами він вже знайомий: з одними в садок разом ходив, з іншими грає у дворі.
Влад: - Мене посадили за одну парту з хлопчиком. Ми з ним тільки що познайомилися. А як його звуть - не запам’ятав. Доведеться знайомитися знову. На першому уроці вчителька попросила нас загадати бажання, які обов’язково збудуться. Тільки я вам не скажу, що загадав, не просите!
Перший крок на шляху до дорослішання зроблений. А скільки їх ще належить прокрокувати, «сгризть» тонни гранітів науки, щоб в кінці процесу обу¬чения з фундаментальними знаннями і атестатом зрілості вступити в доросле життя. Але до цього ще «вчитися, вчитися і ще раз вчитися»
Всеукраїнський конкурс школярів «Я славлю Вітчизна, яка є і тричі, яке буде!» проводиться з метою виявлення творчо обдарованих дітей, підвищення освітнього рівня що вчаться, формування екологічної культури, популяризації природоохоронних акцій. Девіз конкурсу: «Кожен школяр в чомусь талановитий!» Засновник конкурсу: Донецьке міське суспільне дитячий-юнацьке об’єднання «нептун».
Повідомляє прес-служба управління справами сім’ї і молоді в Донецькій області.
Даний захід організований за підтримки управління у справах сім’ї і молоді Донецької облдержадміністрації. Відкривали фестиваль Лілія Золкина, начальник управління у справах сім’ї і молоді Донецької облдержадміністрації і Валерій Марківський, директор Донецького обласного центру підтримки дитячих суспільних ініціатив.
